Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
Ірка навіть подумала, що він язика собі вкоротив, відгриз. Коли Сергійович ледь розтуляв рота, тоді їй здавалося, що вона бачить щось опукле, рожеве, наче набряклого вкороченого язика.
У «швидкій» Ірка порозумілася із лікаркою та медсестрою – три втомлені практичні жінки. Обговорювали різні причини стану Сергійовича: від інсульту до отруєння. Старша за всіх лікарка першою промовила: «Бєлочка це, дівчатка, класична бєлочка, він з твоїх вух вишні зриває». «Добре, якщо вишні, мені здається, що павуків», – здригнулася Ірка.
У лікарні зустріли не дуже приязно. Чергувала молодша за Ірку лікарка, котрій менш за все хотілося оглядати та вовтузитися з таким смердючим дідом, як Сергійович. Ще й німим та неповоротким. «Та забирайте додому цю п'янь, нюнькайтеся собі з ним, чого ви сюди його приперли?» Ірка вирішила, що кип'ятитися не варто, запхала гроші, наполягаючи на версії інсульту. Версія щодо отруєння денатуратом була допоміжною. Лікарка розширила очі, гмикнула, але почала перевіряти реакції Сергійовича на різні штрикання та команди.
Сергійович безтямно на все те дивився, команди не сприймав, коли йому кололи ступні – смикався, стукали по колінах молоточком – крутився. Однак рота вперто не розтуляв, тоді лікарка почала його сильно щипати, Ірка була переконана, що завтра там будуть синці, серце заболіло, кинулася до батька: «Татусю, ну відкрий рота, бо вона тебе й далі буде мучити!» А Сергійович стискає чорні губи, мукає, але рота не відкриває. Лікарка щипнула ще дужче, тоді Ірка не стерпіла й вдарила її по руці. «Ви що??» Ірка нічого не відповідала, дивилася мовчки. Лікарка схаменулася, можливо, пригадала про гроші й оформила потрібні обстеження. Ірка зітхнула, за все доведеться платити, як таксистам: подвійний тариф, праця вночі. Ніч у місті – можливість заробити більше.
Сергійович поміж тим набрався якоїсь дурної сили, почав пручатися. Нічого не дає з собою робити, руками всіх лупцює, зарядив Ірці по пиці, по плечах, по шиї. Ірці довелося опромінюватися разом з ним на рентгені, бо тримала його. Свою спину вона не відчувала, медсестри – тоненькі та молоді – нічого не могли з Сергійовичем вдіяти, Ірка притискала йому руки та ноги, пересувала з одних нош на інші, вкладала на кушетку, давала джгути та ліпила присоски. Тягала, перекладала, тоді подумала, що так само, може, почувалися її приїжджі однокурсники, що підробляли вночі вантажниками. Але всі ці «перекладання» вивели Ірку з панічного стану, емоційне потроху перетворили на механічне, Ірка більше відчувала фізичну втому, ніж моральне виснаження й страх.
Після обстежень поїхали оформляти Сергійовича до відділення неврології, бо підозри на інсульт ще були. Ірка ще та була шаманка, переконати могла ледь не будь-кого. Батько її не впізнавав і говорити не збирався. Ірка подивилася на жахливий матрац, ковдру в плямах, наче різали на ній півнів, від підлоги тхнуло брудом та хлоркою. Але Ірка усвідомлювала, що в даному випадку пацієнт тхнув дужче та й виглядав гірше, ніж те, що його оточувало.
Санітарка принесла крапельницю. І – почалося. Сергійович реагував на крапельниці, як лицар на дракона. Він намагався рукою відрубати цьому драконові голову. Пручався як міг, бив Ірку руками, ледь з ліжка не падав, по тумбочці довбав ребром долоні; випорожнявся у ліжко. На довершення Ірку почав бити кашель, саме її гучний та істеричний кашель привів у палату санітарку. Коли вона почула, з яким гарчанням Ірка вдихала повітря, вийшла та повернулася з духмяним питвом та пігулками. «У тебе ж бронхіт, випий та йди додому, доню».
Санітарка наблизилася до Сергійовича, що продовжував вимахуватися, відсторонила Ірку, переставила катетер, поміняла банку, роздягнула та обтерла Сергійовича вологими серветками, натягнула на нього памперс, все це Ірка придбала в нічному аптечному кіоску.
«Дівча-курча, йди сюди, сядь на нормальне крісло», – почула Ірка від ліжка праворуч. У палаті крім Сергійовича було троє хворих людей. Один чоловік спав під дією снодійного. Двом іншим пощастило менше. Той, що гукнув Ірку, і хлопець навпроти, спати в такому гаморі та смороді не могли… Але Ірку вони жаліли, це було видно по їхніх поглядах. Коли Ірка скористалася запрошенням та сіла на зручне крісло, що дядькові притягнули зі спільної зали, де всі дивилися телевізор, посьорбуючи лікувальне питво, дядько заспокоював її як міг, погладив по коліні. Ірка ледь не заплакала, зніяковіла, очі опустила долу, тому й помітила, що спливає третя година ночі. За три з половиною години Ірці треба було прокидатися і збиратися на роботу. Вона застогнала.
Санітарка втомилася боротися з руками Сергійовича, який перемагав крапельницю, їй довелося прив'язати йому руки до ліжка, Ірка, було, сіпнулася, все це нагадувало кадри з божевільні, але санітарка сказала, що зараз головне його прокапати попри весь його опір та можливі незручності.
Коли руки було ув'язнено, санітарка поставила нову крапельницю, тоді вперше Сергійович змістовно подивився на неї і сказав своє перше слово, цим словом було «блядь». Чітко, невимушено промовив, наче відкрив себе Господу. Ірка перехрестила себе і його. І почала вибачатися. Санітарка сказала, якби всі вибачалися за все неподобство, котре їй довелося тута почути, вона б замироточила. Цікаво, що в звичайному житті Сергійович, на відміну від Ірки, був у неї такий гріх, не матюкався взагалі, не використовував лайку, коли його щось або хтось діставав, Сергійович казав: «срамота» з наголосом на «о». Нарешті його як слід прокапали та вкололи снодійне.
Була 5 година ранку. Вже голосно співали птахи, заходилися в глузливому кахиканні ворони, кашель у Ірки якраз вгамувався, але підвищувалася температура, тоді вона знайшла санітарку, котра спала в процедурній, заплатила жіночці, щоб та посиділа поруч та приглянула за батьком, і сказала, що рівно о 8 її змінять.
Потім санітарка розповіла, як Сергійович, що, було, спокійно спав, прицмокуючи уві сні, раптом встав, пішов шукати туалет, забивався об стіни, хитався, але йшов, зайшов до жіночої палати, голий, у самому лише памперсі, та захотів там попісяти, але памперс не знімався, тому Сергійович замукав, жінки прокинулися та заверещали, передранковий жах – перестаріле немовля шукає мамусю. Нянечка прибігла на цей галас і повернула Сергійовича на його ліжко.
Ірка ж блукала коридорами лікарні, людей не було, всі вхідні-вихідні двері були зачинені. Невідомо звідки перед Іркою виникла старенька. Вона показала, як вийти, Ірка подякувала і почала викликати таксі, бабця тим часом вхопила її за руку з мобільним телефоном і просила подзвонити. Ірка мобілку не дала. Вона істерично сміялася з себе, але знала, що, якщо віддасть мобілку бабусі, більше телефону не побачить. Від старої несло перегаром, в неї трусилися руки, голос, вона була трохи в кращому ніж Сергійович стані. Ірка сказала, кажіть номер телефону, а я подзвоню. Ніхто не відповів, Ірка помітила, що до воріт заїжджає таксі, попрощалася та ледь видрала руку з обіймів старої, котра вимагала: «Телефонуй цим сукам ще! Не відповідають, але прокинуться, кинули мене, мерзотники!»
Ірка побажала старій одужання та стрибнула в таксі, той номер набирала кілька разів, поки їхала.
Певне, що з впертості або зі співчуття до старої. Нарешті відповів сонний чоловічий голос, котрому Ірка наказала провідати стару, за що була смачно послана. Ірка не вгамувалася і відправила нецензурну смс-ку
Вранці до лікарні поїхала мати, Сергійович її не впізнавав, називав Галею (мова до нього повернулася після сказаного вночі першого слова), а сусіда по палаті – Славіком. Знову обгидив постіль, але вже потім все поривався встати і за допомогою мами сходив до туалету. Потім забажав помідора та кислого яблука. Помідор мама йому там купила, вибігала на двір, де стояли овочеві ятки. А яблука мочені купила Ірка, коли поверталася з роботи, щоб допомогти вивозити Сергійовича. Мати звозила його на томографію, щоб переконатися точніше, є пошкодження мозку чи нема. Це був останній із призначених лікаркою аналізів.
